Михайлу Івановичу Білецькому – майстру лісу Великомостівського лісництва -  69. Світлий погляд, добра вдача і щира посмішка, що раз по раз з’являються на його обличчі, викликають довіру, а сиві скроні – лиш повагу. Життєва енергія так і вирує у цьому скромному та, водночас, відкритому до світу чоловікові. Та так, що й молоді козаки позаздрять його активності. Каже – джерелом  натхнення незмінно протягом багатьох років є ліс, а ще  -  внук Олег, що так любить з дідусем бувати на  його обході. З особливим ентузіазмом хлопець допомагає у весняних та осінніх посадках лісу. А тому дід-лісівник і покладає надії, що родинна історія, пов’язана з лісом, знайде своє продовження й у наступних поколіннях.

По дорозі до лісових масивів, що перебувають під охороною Михайла Івановича, а вони розкинулись на майже 1000 гектарів, розповідає про те, як та чому обрав лісівниче ремесло.

До лісу прийшов уже у досить зрілому віці, у 40 років. Хоч у родині нашого героя лісівників і не було, проте у лісі працював батько дружини. Ось уже 22 роки справу тестя не просто продовжує – горить нею пан Михайло.

Ідемо лісовою стежиною, зліва гордо височіють 70-80 літні сосни, посаджені тестем-лісівником, справа – 20 літні, виплекані уже Михайлом Білецьким. Трохи далі - ділянка з деревцятами, що висаджували минулої осені. На ній видніються доглянуті та акуратні зелені рядочки.

«Весна була волога, дякувати Богу» -  радіє лісівник. «То й сосни дали приросту аж 50 сантиметрів». Ось це і подобається найбільше у моїй роботі, що можу споглядати на результати вкладеної клопіткої праці, за тим як день у день тягнуться угору молоді ліси. 

У лісу свій календар і свій режим життя, непримітний для зовнішніх очей, але як тільки переступаєш ті «зелені» кордони, розумієш, що тут ще й свої правила. Перше і найголовніше – це не допустити лісової пожежі, запобігти випадкам лісопорушень чи браконьєрства, поважати приватність «мешканців» лісу та забирати своє сміття з лісу з собою. На сторожі виконання усіх цих та інших завдань стоїть майстер лісу.  Тому і вихідних, як таких, у Михайла Білецького немає. Щонеділі чоловік їде одною дорогою до церкви через ліс, а повертається додому завжди іншою . Усе для того, щоб не залишити без уваги бодай клаптик лісу. Хоча ніколи й не жалівся на інтенсивний робочий графік. Худорлявий та верткий, чоловік дотримується принципу, що рух – то життя.

Службу на охороні лісових масивів разом з лісівником несуть велосипед, мотоцикл та нива ВАЗ2121. Завдяки цим «залізним» коням можна всюди встигати, а з допомогою деяких і залишатись непоміченим, що теж важливо.

«Не тільки хороший лісівник, а ще й добрий сім’янин та людина, що користується повагою як серед колег, так і місцевих мешканців» - каже про свого майстра лісничий Ігор Бочилюк.

Поки ми говоримо з Михайлом Івановичем у лісі падає розмірений, спокійний дощ. Такий неквапливий він надає лісу особливого шарму. Мій сивочолий співрозмовник не поспішає ховатись від настирливих крапель. Так, ніби промокнути до нитки  - це для нього звично. Робота у лісі  не передбачає поблажок чи пільг у зв’язку із дощем чи спекою. Термінові та своєчасні завдання мають виконуватись у звичному режимі.  

Повітря, напоєне дощем, стає свіжим і дихати на повні груди можна з особливою легкістю. Здається, ніби у лісі пахне самим життям.

 «Ліс – то є життя» - , ніби читає мої думки лісівник – « у такому шаленому ритмі подій у світі, такій кількості випробувань, що випадають на долю людей, знайти місце, де можна втримати душевну рівновагу та спокій, погодьтесь, непросто. Кожного ранку, коли іду на роботу  знаю, що ось-ось за поворотом мене чекає заспокійливий зелений простір.

А ще лісівник має чудову мотивацію – усвідомлення того, що ліс це - назавжди. Тому тут не може бути ані помилок, ані промахів, з  плодів цієї відповідальної роботи користатимуть уже нащадки. «А я щасливий, зазначає Михайло Білецький,-  що зможу бути причетним до цього «лісового завтра».