· RSS
Меню сайту


Пошук


Календар
«  Липень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031


Архів записів


Друзі сайту



18.07.2024, 03:11
Головна » 2015 » Липень » 7 » ОАЗИСИ ДУХОВНОСТІ І ПРИРОДИ
08:11
ОАЗИСИ ДУХОВНОСТІ І ПРИРОДИ

Мандри - це завжди прекрасно. І ми подорожуємо в чужі краї, якщо є така можливість. Але така можливість є не у кожного, тож не варто свого цуратися. У нас теж стільки перлин, творених руками людини і природою, тільки треба бачити і шанувати те, що нам Бог дарував.

Колективу редакції «Голос з-над Бугу» теж випала нагода подорожувати. Мандри наші були недалекі, але змістовні духовно, а також напоєні чарами навколишньої природи. Наш маршрут спочатку проліг у Крехівський монастир. Кілька штрихів з його історії.

Засновниками Крехівського монастиря вважаються ченці Києво-Печерської Лаври Йоіль та Сильвестр. Вони у 1590-х роках поселились у вирубаній в скелі печері за 12 км від м.Жовкви. З часом ченців стало більше, за підтримки магната Станіслава Жолкевського вони збудували неподалік від печери церкву св.ап.Петра і Павла, пізніше церкву Преображення і Троїцьку. Тут же було зведено дзвіницю та келії монахів. Обитель мала свою чудотворну ікону Богородиці, яку подарувала монахам львівська родина Красовських. Свого часу у Крехові працював знаменитий художник Никодим Зубрицький (1688-1724), автор близько 400 гравюр. З 1660-х років за підтримки короля Міхала (Михаїла) Вишневецького монастир був оточений великими фортечними мурами, які замикали чотири високі вежі. За його мурами не раз рятувалось багато людей, особливо під час нападів татар. Під час облоги 1672 року монастир захищав молодий Іван Мазепа.

У 1949 р. монастир був закритий, в його спорудах розмістили дитячий будинок, згодом школу-інтернат для розумово-відсталих дітей. У 1963 р. Крехівський монастирський комплекс внесений у список пам'яток архітектури України, що перебувають під охороною держави.

Відродження святині настало 29 серпня 1990 р. Тоді до Крехова повернулися ченці оо.Василіяни, що прибули з Гошівського монастиря. На середину 90-х років у Крехівському монастирі мешкало більше 80 братів, які з'їхалися майже з усієї України. У 2004р. в межах монастиря постала дерев'яна церква Покрови Пресвятої Богородиці та нова дзвіниця, побудована в стилі українського бароко за проектом архітектора С.Цимбалюка.

Оточена стінами територія монастиря в плані має форму неправильного п'ятикутника. Колись головним храмом обителі служила дерев'яна Преображенська церква - трьохзрубна, триголова, характерна пам'ятка галицької школи народної архітектури. Побудували її в 1658 р. львівські майстри Андрій і Адам, розписував живописець Н. Петрахнович.

Нині головним храмом монастиря є кам'яна Миколаївська церква, побудована в 1721-1737 роках на місці розібраної дерев'яної Троїцької церкви. Храм неодноразово реконструювався і ремонтувався. Над його центральною частиною височіє шоломоподібний купол на восьмигранному барабані. Купол аналогічної форми, але без барабана, увінчує апсиду. Головний вхід відмічений скромним порталом з рельєфним зображенням Святого Миколи. Над внутрішнім убранням храму працювала ціла низка видатних українських майстрів XVIII ст.: іконостас створив Василь Петранович, над царською брамою працював Іван Щуровський, вівтар - творіння Матвія Полєйовського, різьблену кафедру-амвон виготовив Олександр Кулявський, розписували храм львівські живописці Петро Вітаніцький і Остап Белявський. На жаль, більшість цих видатних витворів українського мистецтва не збереглася, вони загинули після ліквідації монастиря в 1949.

Три корпуси келій, що відносяться до різних часів, утворюють Т-подібний контур. Найбільш ранній корпус, що витягнувся уздовж східного прясла кріпосних стін і примикає до апсиди Миколаївської церкви, споруджений в 1755 р. Його продовженням служить побудований в 1775-1780 рр. другий братський корпус. У 1898-1902 рр. за проектом архітектора І.Вишневського був споруджений третій корпус, що розташувався уздовж південно-західної стіни.

Збереглися гравюри Д. Сенкевича з 1699 і 1705 рр. з докладним зображенням і розміщенням усіх будівель монастиря з чотирма церквами, келіями, кутовими вежами і потужною вежею-дзвіницею.

Нам вдалося побувати на Богослужінні у Миколаївській церкві, огорнені тінню старезних дерев, стежиною, яка вела нас вгору, то вниз добралися до цілющого джерела. А потім було правдиве «сходження» до печер, які збереглися до сьогоднішніх днів, і навіть в одній з них світилась лампадка біля святого образу. У нашій рівнинній місцевості, ті горби, стрімкі обвали, вузенькі круті стежки і тихе дзюрчання потічку переносило, начебто у справжнісінькі гори.

Зате у В'язівському лісництві ми потрапили в оазис неповторної, барвистої, пахущої природи. Колись тут, двадцять три роки господарював лісничий Степан Сохнацький. Сказати, що він любить ліс, природу - це нічого не сказати. То не просто почуття - це справа його життя. То безліч дерев, які йому вдалося посадити, це різномаїття дерев, кущів та рослин, які він виплекав у лісництві.

Сосна, дуб, бук, граб, липа - то наші дерева, яким комфортно живеться у нашій місцевості. А Степан Сохнацький на обійстя В'язівського лісництва «запросив» рослини з інших країв, які у нас вважаються екзотикою. Отож тут в оточенні височенних дубів, лип, інших листяних зручно розташувалось ціле «поселення» справді екзотичних деревних насаджень. Проходиш вправно викладеною бруківкою вглиб території, і потрапляєш у царство незвіданого та особливого. Поруч ужились колишні «зелені мешканці» Китаю, Японії, Північної Америки, Угорщини та інших країн заходу Європи. Захищені живоплотом, вони радують око на, здавалось би, чужій для них землі. Бо їх виплекав з любов'ю і знанням справи колишній господар цього райського оазиса Степан Сохнацький. Ми тут потрапили у час, коли цвіло тюльпанове дерево, - це невимовна краса. І такої краси у лісництві безліч. Захоплення, подив викликали рослини з чудернацькими назвами: криптомерія, кунінгамія, біота східна, рододендрон сіхотинський, будлея Давида, метасеквойя. Серед цього кущового розмаїття є чимало рідкісних та малочисельних рослин, що прижилися на наших теренах, серед них гінкго - дерево, «родичі» якого пам'ятають мамонтів. Не можна відірвати очей і від кипарисовиків, серед яких - горіхоплідний, нитковидний золотистий, карликовий, інший підвид горіхоплідного - у формі Ломбартса - один із декількох в Україні. У цьому невеличкому оазисі чудес природи у кожну пору року, окрім зими, щось цвіте. Запах від цвіту будлеї розноситься на десятки метрів навколо, в цю пору яскраво квітує і гібіскус. Хоча нині Степан Сохнацький вже не працює у В'язівському лісництві, а очолює державне підприємство «Жовківське лісове господарство», але про ці дива природи може говорити безкінечно, достеменно знає чудернацькі назви рослин, звідки вони родом. Розповідаючи про цю красу іншим, сам щоразу милується нею. Мріє, щоб такі рослини прижилися у наших парках, щоб ліси поповнювалися новими деревами, а старі велетні-дуби, ясени, смереки, липи, ялини були красою лісу, який стільки дає людям, проте вони завжди вміють це шанувати. Цим переймається Степан Сохнацький, це його болить. Бо що може бути краще та важливіше за охорону, збереження та вирощування лісу - «зелених легень Землі». Сама ж господарка лісництва займає чималу площу - понад п'ять тисяч гектарів і розташована в декількох урочищах двох географічних зон - Розточчя та Малого Полісся. Ліси здебільшого букові, трапляються хвойні - соснові, модринові, ялинові, звісно ж, не бракує кленів, грабів, дубів, осики, берези тощо. Степан Сохнацький на будь-якій посаді вболіває за ліс, красу української природи. Кожну добру справу він робить з молитвою, підтримує наші українські традиції, талановитих людей. І до рослин, як і до людей, ставиться шанобливо. Побачить як красиво цвіте квітка, кущ, дерево і фотографує. Ось такий фанат своєї справи зустрівся нам у наших мандрах.

А у Великомостівському лісництві ми зустріли нашого доброго знайомого лісника Ігоря Бочилюка, котрий теж годинами може розповідати про ліс. Бо він - господар лісу, за нього дбає, охороняє і шанує. На території Великомостівського лісництва теплиці займають сім соток землі, де вирощують з насіння саджанці сосни, ялини. Дивлячись на ці малюсінькі делікатні стебла, аж не віриться що за кільканадцять років з них виростуть міцні дерева. За ними дбайливо доглядають лісокультурниці Галина Стодольна та Галина Мандрик. Тут теж є свій розсадник. Ігор Бочилюк любить розводити екзотичні рослини. Проте у нього багато паркових кущів, дерев, які використовують для озеленення навколишніх шкіл, церков, парків, міст і сіл. Щось продають, а багато дарують, як доброчинний внесок, бо розуміють, що керівництво навчальних закладів, дитсадків, парафіяни церков не мають грошей. Тож дарують, хай росте і милує око людям.

У Великомостівському лісництві працює двадцять осіб, з них багато молоді. Лісничий Ігор Бочилюк не зраджує своїй професії вже тридцять чотири роки. Сумлінно тут трудяться трактористи Василь Крук, Михайло Тарнавський, водій Василь Мідзюк.

Щоб створити таку красу, яка є у розсаднику лісництва, Ігор Бочилюк замовляє рослини у ботанічних садах України і з-за кордону.

... Нам треба лише оглянутися навколо себе. За кілька кілометрів від нас - така невимовна краса. Побачивши її, ви збагатитесь духовно, на душі запанує гармонія, а серце стукотітиме швидше, напоєне багатством рідного краю.

 Оксана ПРОЦЬ.
«Голос з-над Бугу», №53-54 від 02.07.2015р.

Переглядів: 627 | Додав: ЖЛГ | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]